Все, що від Душі, те - справжнє.
На кожному періоді життя (майже
щорічно) ми всі отримуємо схожий досвід. Це не зворотний процес. І
емоційна реакція людини подібна. При цьому, хтось аналізуе свій душевний
стан, життєву ситуацію, а хтось ні, хтось звинувачуе всіх і все, а
хтось шукае відповідь в собі і Всевишнього, а хтось зовсім ігнорує свої
емоції, закопуючи їх глибоко в собі, і як наслідок, на обличчі такоі
людини - холодна, сталева, цинічна маска...
Тільки прийняття, смирення,
терпіння і довіра Всевишньому допомагає нам жити з посмішкою і творити,
змінювати своє життя!
Anna не соромиться ділитися своїми
природніми емоціями і своїм власним пошуком істини, яке виливається у письмо!
Адже немає нічого
приємнішого для душі, а ніж почути, прочитати і зрозуміти, що ТИ НЕ ОДИН...
Що надихає нас творити ?
Чим зумовлений потік тих слів, які вирують всередині і шукають вихід назовні?
Я
дійшла до висновку – це необхідність власного спокою, умиротворення
своєї душі. Чесно кажучи, завжди думала, що сама творчість, її процес це
реалізація себе, вияв свого таланту, або просто бажання поділитися
своїми думками чи досвідом.
Однак, особисто я, довгий час не писала, не ділилась думками, по цій причині – мені здавалося, що я не маю чого сказати іншим. Досвід, який я здобуваю зараз – банальний, і всім знайомий. Я зупинилася на відкритті певних істин, життєвих позицій та переді мною опинилася темрява та спустошеність. Вона ставала дедалі сильнішою, я не бачила куди йти, я й не відчувала….
Це був період якогось «перенапруження», який огортав мене своїми думками про безвихідність, який забирав у мене бажання рухатися. І я просто перестала боротися, піддавшись цим «закляттям».
Та, коли душа стала переповненою від всіх думок, від всіх слів, які вирують всередині, шукаючи вихід назовні, я зрозуміла, що творити, писати потрібно мені, не іншим, не для когось – для себе!!!
Я почала набирати всі слова, які лилися (курсив не зупинявся ні на мить), і картина почала сама себе вимальовувати. Я почала сама себе розуміти. Моя душа водночас і заспокоювалася, і тривожно з радістю переживала.
Багато питань в мені киплять до мене ж самої, але це вже початок….Я відчуваю, я рухаюсь, я живу….Я пишу для власного спокою, для власного смирення, я пишу для себе...
(Це не прояв егоїзму, це, насамперед, спілкування зі своєю душою, З Богом, і якщо кому-небудь ці рядки нагадують про себе, або допоможуть розібратись в собі, то я на правильному шляху, оскільки розбираючись в собі, я чимось допоможу іншим. Що може бути краще?)
Однак, особисто я, довгий час не писала, не ділилась думками, по цій причині – мені здавалося, що я не маю чого сказати іншим. Досвід, який я здобуваю зараз – банальний, і всім знайомий. Я зупинилася на відкритті певних істин, життєвих позицій та переді мною опинилася темрява та спустошеність. Вона ставала дедалі сильнішою, я не бачила куди йти, я й не відчувала….
Це був період якогось «перенапруження», який огортав мене своїми думками про безвихідність, який забирав у мене бажання рухатися. І я просто перестала боротися, піддавшись цим «закляттям».
Та, коли душа стала переповненою від всіх думок, від всіх слів, які вирують всередині, шукаючи вихід назовні, я зрозуміла, що творити, писати потрібно мені, не іншим, не для когось – для себе!!!
Я почала набирати всі слова, які лилися (курсив не зупинявся ні на мить), і картина почала сама себе вимальовувати. Я почала сама себе розуміти. Моя душа водночас і заспокоювалася, і тривожно з радістю переживала.
Багато питань в мені киплять до мене ж самої, але це вже початок….Я відчуваю, я рухаюсь, я живу….Я пишу для власного спокою, для власного смирення, я пишу для себе...
(Це не прояв егоїзму, це, насамперед, спілкування зі своєю душою, З Богом, і якщо кому-небудь ці рядки нагадують про себе, або допоможуть розібратись в собі, то я на правильному шляху, оскільки розбираючись в собі, я чимось допоможу іншим. Що може бути краще?)
*ANNA* http://vk.com/id31676732